"Товариство дружби Тернопіль-Тирасполь"

Декілька днів я не маю змоги читати «Тернопільський тиждень». Проблеми тернопільському інтернет-виданню створив кандидат у депутати від партії УДАР Віталій Ломакович, від чийого імені ведеться спланована акція по добиттю залишків свободи слова в Україні.

2 жовтня, напередодні приїзду до Тернополя лідера партії УДАР Віталія Кличка, я через поштові розсилки та групи у фейсбуці звернувся до тернопільських журналістів із закликом провести акцію і привернути увагу громадськості  та керівництва партії УДАР до безвідповідальних дій  Віталія Ломаковича, а також членів його партії, котрі не зупинили його . Тим більше, що інший кандидат від УДАРУ, котрий балотується по Тернопільщині Віталій Максимов у 2009 році вже знищив газету "Нова ера". І хоч Вищий спеціалізований суд визнав правоту журналістів, газети не стало.

Напередодні акції, котра була запланована на 19-00 в Тернопільському центрі комунікацій о 17-30 відбулась «робоча зустріч». Годинні дебати виявились безрезультатними. Мова йшла про політичну ситуацію, про «джинсу», можливих замовників матеріалів, етику журналістів та їх взаємини. Мої аргументи щодо необхідності консолідації зусиль на захист свободи слова не були почуті. Врешті я, як умів, намалював два плакати. Один «Кличко=цензура?», інший «Де «ТТ»?».

З 19-00 до 19-45 я стояв біля пам’ятнику Незалежності один. Сам. Мене фотографували, підходили і звинувачували у «тиску на прогресивні політичні структури», замовленостях, брали інтерв'ю, давали поради і рекомендації.... Але НІХТО не став поряд і не взяв другого плакату. Лише один молодий чоловік попрохав дозволу сфотографуватись поруч зі мною.

03 жовтня 2012 року на web-сайті проекту "Вибори і ЗМІ, який веде "Телекритика"  була розміщена стаття "Кандидат у нардепи буде вимагати у тернопільськогоінтернет-видання 100 тисяч гривень".

Авторка матеріалу максимально відповідально підійшла до висвітлення ситуації і ця стаття може слугувати зразком для багатьох журналістів, як  потрібно писати про події.

Але реакція на матеріал і події у Тернополі залишається абсолютно незрозумілою для мене. Питання «Тернопільського тижня» обговорюють в кафе, на круглих столах, у фейсбуці і за чаркою. Є заклики до чергових круглих столів, є вимоги до мене «пояснити свою нелюбов до УДАРУ». Є намагання переконати , що «не треба напускати пафосу туди, де все замішано на дрібних шкурних інтересах. Один Ж взяв грошей і наїхав на одного К, у відповідь К розправився з Ж як вміє. При чому тут СС? (Свобода слова) :))))) Все просто... не треба лізти в електрощитову... Хіба би заради суспільного інтересу і заради правди - але це не той випадок, напевне :)», є звинувачення у некомпетентності всіх і все, є коментарі під текстами, котрих ніхто не читав. І практично жодного матеріалу про проблеми зі свободою слова в Україні взагалі і на Тернопіллі зокрема. Коментар керівника інформаційного відділу Тернопільського обласного виборчого штабу партії УДАР змусив мене звернутись до юристів з проханням допомогти підготувати позовну заяву до суду про захист честі, гідності та ділової репутації. Я довго вагався, чи варто мені писати цей текст, бо на відміну від описаної реакції у Тернополі мені пишуть, телефонують і підтримують з усіх куточків України і поза її межами. А телефонний дзвінок однієї «журналістки» : «Володимире Васильовичу! На Вашу акцію прийшло у сотню раз менше людей, аніж на зустріч з Кличком. То як ви не вмієте проводити акції – то не смішіться» переконав мене ще раз про потребу писати, проводити акції і звертати увагу на болючі проблеми – наступ на свободу слова як наступ на одну з найважливыших громадянських свобод, право вільного вибору, безвідповідальність політиків і тих, хто їх обирає…